На основі комплексного дослідження визначено особливості динаміки формування інноваційного профілю регіонів України. Виявлено характерні тренди інноваційної діяльності на регіональному рівні, вплив державної та регіональної політики на формування їх у межах оновлених положень стратегічного планування. Обґрунтовано напрями ефективного залучення інноваційного потенціалу як ключового чинника конкурентоспроможності для подальшого впливу на розвиток територій в контексті реалізації оновлених стратегій регіонального розвитку. Доведено положення, що з огляду на високі ризики, нестабільність і воєнні дії в Україні оновлені стратегії можна вважати дорожніми картами, що пропонують бачення того, як буде сформовано сприятливі умови для бізнесу, стартапів, науковців, інвесторів і міжнародних партнерів у сфері створення та впровадження інновацій, що є критично важливими для захисту територіальної цілісності, відбудови та підтримки процесу трансформації регіонів шляхом цифрового розвитку інноваційної діяльності. Обґрунтовано висновки, що формування інноваційного профілю залежить від низки глобальних трендів, але саме фактор вступу до ЄС створює як виклики, так і нові можливості для України.
інноваційний розвиток, інноваційний профіль, регіональна політика, стратегії регіонального розвитку
Міжмуніципальне співробітництво (ММС) є одним з головних інструментів реалізації реформи децентралізації в Україні. Воно дає громадам змогу ефективніше використовувати надані ресурси й повноваження, вирішувати спільні проблеми, забезпечувати розвиток інфраструктури та покращувати якість надання послуг населенню. В умовах воєнного стану значення ММС зростає, оскільки співпраця між громадами сприяє підвищенню стійкості, спроможності та реалізації проєктів, які з тих чи інших причин не можуть бути реалізовані самостійно. Проаналізовано сучасний стан міжмуніципального співробітництва в Україні, визначено ключові проблеми, що стримують його розвиток, досліджено наявні інституційні механізми та їхній вплив на розвиток співробітництва, надано пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового та фінансового забезпечення процесів міжмуніципального співробітництва в Україні. Зазначено, що для посилення ролі ММС необхідно створити сучасне інституційне середовище, яке забезпечить спрощення, дієвість і фінансову основу механізмів співробітництва громад. Запропоновані інституційні рішення можуть стати основою для підвищення спроможності територіальних громад, зменшення диспропорцій у розвитку та формування довгострокових стратегій сталого регіонального розвитку.
міжмуніципальне співробітництво, регіональний розвиток, кооперація, економічна спроможність, сталий розвиток
Досліджено організаційне забезпечення системи відбору та управління фінансовим забезпеченням проєктів соціально-економічного розвитку, що реалізуються на регіональному та локальному рівні, у контексті реформи публічних інвестицій. Розкрито перспективи діяльності спеціально створених у межах реформи окремих підрозділів обласних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, що займатимуться питаннями у сфері публічних інвестицій в аспектах експертної та галузевої оцінок. Запропоновано модель команди з управління публічними інвестиційними проєктами, суттю якої є залучення зовнішнього (залученого) апарату команди з управління проєктами. Висвітлено роль і формат участі та впливу залучених експертів і радників на процес відбору проєктів, який може бути представлений установами та організаціями, що забезпечують два напрями: інформаційно-консультаційний і фінансовий брокеридж. Використання розробленої автором моделі надає можливість отримання додаткових балів проєктом публічних інвестицій відповідно до чинного Порядку оцінки та відбору проєктів регіонального розвитку, які можуть реалізовуватися за рахунок коштів державного бюджету, отриманих від Європейського Союзу.
регіональний розвиток, територіальний розвиток, публічні інвестиції, реформа, територіальне управління, просторове планування, державна регіональна політика
Обґрунтовано актуальність комплексного оцінювання маркетингового потенціалу регіону в умовах цифровізації, що дає змогу виявити приховані конкурентні переваги, нові можливості розвитку каналів збуту та причини уповільнення темпів зростання валового регіонального продукту. Розроблено теоретико-методологічні основи формування маркетингового потенціалу регіону, зважаючи на вектор цифровізації. Проаналізовано монографії, спеціальну літературу, аналітичні матеріали та вітчизняні й зарубіжні наукові публікації, які становлять інформаційну базу дослідження. На основі контент-аналізу літератури виокремлено три підходи до визначення маркетингового потенціалу (ресурсний, результативний, цільовий) і систематизовано їхні переваги й недоліки. Запропоновано авторську структуру маркетингового потенціалу регіону за функціональною спрямованістю його формування та використання на засадах цифрових ресурсів. Визначено алгоритм організації механізму взаємодії складових потенціалу суб’єктів господарювання регіону під впливом цифрових технологій. Доведено, що раціональне використання цифрових каналів комунікації, впровадження сучасних маркетингових інформаційних систем і технологій сприяє підвищенню ефективності бізнес-процесів, оптимізації взаємодії на рівні органів місцевого самоврядування та державної влади, а також розширенню ринків збуту через формування нових логістичних ланцюгів.
Проаналізовано основні інституційні моделі організації професійної освіти в Європейському Союзі, зокрема дуальні системи навчання, механізми залучення роботодавців до формування освітніх програм, інструменти прогнозування потреб у навичках і розвитку навчання впродовж життя. Виявлено, що, попри позитивну динаміку розвитку професійної освіти в ЄС, у багатьох країнах-членах зберігаються суттєві дисбаланси між структурою підготовки кадрів і реальними потребами регіональних ринків праці. Особливу увагу приділено аналізу відмінностей між країнами-членами ЄС за показниками зайнятості випускників системи професійної освіти, рівня залучення бізнесу до освітніх процесів і гнучкості освітніх програм. Обґрунтовано напрями розвитку професійної освіти як інструменту підвищення адаптивності регіональних ринків праці, зокрема посилення регіонального компонента в управлінні професійною освітою, розвиток партнерств між закладами освіти, органами влади та роботодавцями, а також інтеграцію професійної освіти в ширші стратегії регіонального економічного розвитку. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання їх для формування регіональної освітньої та економічної політики, а також адаптації європейського досвіду модернізації професійної освіти до умов України.
професійна освіта, навички, трансформація, ринок праці, «зелена» економіка, цифровізація
У статті проаналізовано особливості використання публічних інвестицій на сучасному етапі розвитку України в контексті удосконалення системи управління інвестиційними проєктами та програмами, які фінансуються з державного й місцевого бюджетів та інших джерел, що залучаються як публічні інвестиції. Звернено увагу на основні положення окремих постанов Кабінету Міністрів України, що регулюють управління публічними інвестиціями, та маркетинговий підхід в інвестиційних процесах, коли реалізується державна стратегія регіонального розвитку. Окреслено роль і модель публічного інвестування для територій і регіонів, розкрито підходи до формування попереднього та повного техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проєктів і програм, а також зазначено проблеми, що можуть виникнути в територіальних громадах під час підготовки цих документів. Акцентовано на використанні проблемно-пріоритетного, маркетингового та смарт-підходів під час вибору інвестиційних проєктів і програм для формування єдиного проєктного портфеля публічних інвестицій.
Досліджено сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку екологічного інвестування в регіонах України в умовах післявоєнної відбудови. Обґрунтовано, що екологічне інвестування поступово трансформується з інструменту виконання природоохоронних вимог у важливий чинник підвищення конкурентоспроможності регіонів і формування сталого економічного розвитку. Проаналізовано динаміку капітальних інвестицій у природоохоронні заходи та поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища у 2015-2023 рр. на основі статистичних даних Державної служби статистики України. Виявлено асиметричний характер екологічного інвестування та значну територіальну концентрацію фінансових ресурсів у промислово розвинених регіонах. Особливу увагу приділено впливу повномасштабної війни на інвестиційну активність, а також формуванню нових можливостей для «зеленої» відбудови завдяки міжнародній фінансовій допомозі та впровадженню ESG-принципів. Визначено пріоритетні напрями екологічного інвестування в регіонах України й запропоновано комплекс фінансових, регуляторних та інституційних механізмів стимулювання залучення «зеленого» капіталу на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Представлено комплексний аналіз публічних інвестицій Львівщини, зареєстрованих у системі DREAM. Аналіз секторальної структури інвестицій виявив домінування фінансування освіти, водопостачання, санітарії, охорони здоров’я. За типами діяльності переважають реконструкція, модернізація і ремонт, натомість нове будівництво та придбання обладнання становлять меншу частину, що вказує на орієнтацію регіону на підтримання базової соціальної інфраструктури. Зіставлено проєктні ініціативи зі стратегічними цілями та завданнями Стратегії розвитку Львівської області на період 2021-2027 років. Це дало змогу оцінити рівень відповідності інвестицій стратегічним пріоритетам і визначити сфери найбільшого впливу на регіональний розвиток. Аналіз засвідчив, що значна частина фінансування спрямовується на підсилення та ремонт соціальної інфраструктури, що часто має циклічний характер і не супроводжується системними змінами. Підкреслено відсутність доступних інструментів для комплексного оцінювання ефективності реалізованих проєктів, що обмежує можливість вимірювання довгострокових результатів. Отримані висновки вказують на активну динаміку розвитку регіону та потребу в переорієнтації частини інвестицій у стратегічні, інноваційні та інфраструктурно стійкі рішення, здатні забезпечити довготривале підвищення якості життя населення.
публічні інвестиції, регіональний розвиток, стратегія розвитку Львівської області, платформа DREAM, проєктна діяльність
Економіка та управління національним господарством
Стрімкий розвиток цифрових технологій суттєво впливає на виробничі процеси в промисловості та в управлінні нею, що вимагає від України глибокого переосмислення та оновлення державної промислової політики. У статті систематизовано фундаментальні виклики для розвитку промисловості, які генеруються імплементацією цифрових технологій у процес виробництва промислової продукції та її доставки до споживача. Підкреслено важливу роль аналізу базових наративів цифровізації як орієнтирів для формування і досягнення бажаних цілей державної промислової політики. Проаналізовано розвиток теоретичних ідей та практичних аспектів реалізації промислової політики. Для аналізу чинників, що впливають на промислову політику в контексті викликів цифровізації, запропоновано використовувати інструменти STEEPVL-аналізу. Виділено ключові напрями адаптації державної промислової політики України до сучасних викликів цифровізації. Водночас особливу увагу приділено необхідності врахування економічних, політичних та адміністративно-управлінських аспектів втілення наративів цифровізації на практиці.
промислова політика, цифровізація, методологічні наративи, промисловість 4.0, STEEPVL-аналіз, розумне виробництво
Здійснено комплексний аналіз сучасного стану системи стратегічного планування в Україні в контексті нормативно-правових, інституційних і методологічних викликів. Визначено ключові структурні, нормативні, інституційні й операційні дисфункції, що обмежують її здатність забезпечувати довгостроковий соціально-економічний розвиток. Проаналізовано зміст і наслідки застарілих положень законодавства, відсутність узгодженої ієрархії стратегічних документів між національним, регіональним і місцевим рівнями, а також суперечності у процедурах розроблення та фінансування стратегій. Обґрунтовано вплив політичної циклічності, частих ротацій еліт і низької стійкості інституцій на формування короткострокових пріоритетів, що перешкоджають реалізації довгострокових стратегічних цілей. Установлено, що розрив між стратегічними цілями та бюджетним забезпеченням, домінування формального моніторингу та відсутність обов’язкового фінансового підкріплення стратегічних рішень призводять до декларативності стратегічних документів і обмежують практичний вплив їх на розвиток територій. За результатами дослідження визначено основні групи системних недоліків та окреслено напрями модернізації стратегічного планування, що передбачають оновлення законодавчої бази, підвищення інституційної спроможності, узгодження стратегічного та бюджетного планування та формування умов для довгострокової стратегічної стабільності.
стратегічне планування, регіональний розвиток, інституційна спроможність, конкурентоспроможність регіонів
У статті здійснено комплексне дослідження інституційних засад формування механізму спільного інвестування інноваційного розвитку інтегрованих структур бізнесу в аграрному секторі України в умовах трансформаційної економіки. Доведено, що в сучасних умовах зростання глобальної конкуренції, фінансової нестабільності та обмеженості внутрішніх джерел фінансування особливого значення набуває формування ефективних моделей кооперації капіталів різних суб’єктів господарювання. Обґрунтовано, що інституційна парадигма спільного інвестування базується на принципах синергії, субсидіарності, кооперації та диверсифікації інвестиційних ризиків, що дозволяє забезпечити мультиплікативний ефект від використання фінансових ресурсів. Обґрунтовано, що основними перевагами спільного інвестування є диверсифікація ризиків, підвищення інвестиційної привабливості проєктів, прискорення впровадження інновацій і формування стійких фінансових потоків. Водночас визначено основні виклики, пов’язані з інституційними бар’єрами, недостатнім рівнем координації між учасниками інвестиційного процесу, обмеженістю кадрового потенціалу та недосконалістю нормативно-правового регулювання. Доведено, що розвиток співпраці між науково-дослідними установами та аграрними підприємствами сприяє формуванню агроінноваційної екосистеми, яка забезпечує трансфер технологій, концентрацію інтелектуального капіталу та підвищення продуктивності аграрного виробництва. Запропоновано напрями вдосконалення інституційного механізму спільного інвестування, що передбачають розвиток державно-приватного партнерства, удосконалення нормативної бази, підвищення рівня координації та інтеграцію інноваційних фінансових інструментів. Реалізація зазначених заходів сприятиме формуванню ефективної моделі інноваційного розвитку аграрного сектору України та підвищенню його конкурентоспроможності в умовах євроінтеграції.
Досліджено теоретико-прикладні елементи використання інноваційних інструментів у діяльності підприємств як важливий чинник забезпечення сталого розвитку в умовах повоєнної трансформації економіки України. Доведено, що цифровізація фінансового управління, зокрема впровадження хмарних технологій, автоматизованих систем бюджетування та ERP-систем, забезпечує підвищення прозорості, оперативності та ефективності управлінських рішень. Установлено, що використання зазначених інструментів сприяє скороченню витрат, оптимізації бізнес-процесів і підвищенню адаптивності підприємств до змін зовнішнього середовища. Обґрунтовано, що важливим напрямом забезпечення сталого розвитку є впровадження ESG-фінансування, яке інтегрує екологічні, соціальні та управлінські критерії у фінансову діяльність підприємств. Проаналізовано динаміку розвитку «зелених» і соціальних облігацій, а також ESG-кредитування в Україні. З’ясовано, що роль сталого фінансування в національній економіці поступово зростає. Визначено, що комплексне застосування інноваційних інструментів забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємств, зміцнення їхньої фінансової стійкості та формування довгострокової вартості бізнесу. Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання їх для розроблення ефективних управлінських стратегій підприємств у контексті післявоєнного відновлення та інтеграції України в європейський економічний простір.
інноваційні інструменти, сталий розвиток, цифровізація, фінансове управління, ESG-фінансування, підприємства, післявоєнне відновлення, конкурентоспроможність
Доведено, що інноваційна політика підприємств безпосередньо впливає на основні параметри продовольчої безпеки через технологічну модернізацію виробництва, цифровізацію бізнес-процесів, удосконалення логістики, підвищення якості й безпечності продукції, посилення адаптивності підприємств до глобальних ризиків. Обґрунтовано, що в умовах глобалізованої економіки інноваційна політика розвитку підприємств є інструментом підвищення ефективності діяльності та важливим чинником зміцнення продовольчої безпеки. Визначено, що її вплив реалізується через технологічне оновлення виробництва, підвищення якості та безпечності продукції, оптимізацію логістики, зниження витрат і посилення адаптивності підприємств до зовнішніх викликів. Інноваційна політика підприємства визначається як системний механізм трансформації знань, технологій та управлінських рішень у результати, значущі для продовольчого забезпечення. Установлено, що в сучасних умовах найбільшу результативність забезпечує комплексне поєднання продуктових, процесних, організаційних і цифрових інновацій, яке формує передумови для зміцнення резильєнтності продовольчих систем і підвищення ефективності функціонування підприємств у глобальному конкурентному середовищі. Запропоновано напрями вдосконалення інноваційної політики розвитку підприємств.
інноваційна політика, розвиток підприємств, продовольча безпека, глобалізаційні виклики, цифровізація, конкурентоспроможність, стійкість продовольчих систем
Досліджено теоретичні та прикладні аспекти трансформації обліково-аналітичних систем підприємств в умовах глобальних змін економічного середовища. Обґрунтовано, що сучасний етап розвитку світової економіки характеризується зростанням нестабільності, посиленням впливу цифровізації, глобалізаційних процесів, регуляторних змін, кризових явищ, воєнних ризиків і підвищених вимог до прозорості діяльності суб’єктів господарювання. Основні результати дослідження полягають у доведенні доцільності переходу від фрагментарних обліково-аналітичних рішень до цілісної, багаторівневої та стратегічно орієнтованої моделі обліково-аналітичного забезпечення управління підприємством. Обґрунтовано, що цифровізація, упровадження ERP-систем, бізнес-аналітики, аналітики великих даних і хмарних технологій істотно розширюють функціональні можливості обліково-аналітичних систем, забезпечуючи оперативність, достовірність і аналітичну глибину інформації. Запропоновано концептуальну модель структури обліково-аналітичної системи підприємства як складової управління, що інтегрує підсистеми обліку, аналізу та аудиту з інформаційним і цифровим забезпеченням, звітністю та стратегічним управлінням. Доведено, що гармонізація обліково-аналітичних систем із принципами сталого розвитку та ESG-парадигмою сприяє підвищенню інвестиційної привабливості, фінансової стійкості та конкурентоспроможності підприємств.
обліково-аналітична система, управління підприємством, цифровізація, стратегічний облік, аналіз, ризики, сталий розвиток, глобальні зміни
УКР 
ENG
УДК 330.341; JEL R11, R58, O31