Тривалі військові дії на території України призводять до посилення диспропорцій у розвитку регіонів, що потребує застосування адекватних механізмів формування не лише їхньої безпеки та відновлення, але й забезпечення конкурентоспроможності на якісній основі за наявності дієвих і надійних інструментів управління інноваційними процесами. Практикою доведено, що екосистемний підхід до організації інноваційної діяльності дає змогу активізувати внутрішні ринкові механізми на принципах саморозвитку та самореалізації, проте вимагає постійного оновлення як методологічного, так і організаційного інструментарію, зокрема під час формування регіональних інноваційних екосистем (РІЕС), що обумовлено передусім технологічними та інституційними факторами. На основі системного дослідження проаналізовано та виявлено особливості сучасного етапу формування та розвитку інноваційних екосистем регіонів України з огляду на соціально-економічні та технологічні виклики. Визначено та обґрунтовано напрями підвищення ефективності реалізації інноваційного потенціалу, що передбачають застосування сучасних моделей інноваційних екосистем у контексті реалізації оновлених стратегій регіонального розвитку.
У статті актуалізується проблематика формування інноваційної системи управління відходами в Україні в умовах екологічних і соціально-економічних викликів. Наголошується на тому, що традиційні підходи, орієнтовані на захоронення та часткове перероблення, вичерпали свій потенціал і потребують заміни інноваційними моделями, здатними забезпечити перехід до циркулярної економіки. Обґрунтовано методологічні орієнтири розроблення регіональних систем управління відходами, зокрема системний аналіз потоків, прогнозування та сценарне моделювання, а також інституційний та соціально-економічний аналіз. Представлено концептуальну модель інтегрованого екологічного менеджменту, що поєднує цифрові технології моніторингу, інноваційні методи перероблення, розширену відповідальність виробника та розвиток державно-приватного партнерства. Визначено основні напрями практичної імплементації, які охоплюють цифровізацію процесів, розвиток інфраструктури, формування екологічної культури та залучення громадськості. Акцент зроблено на досвіді країн-членів ЄС, який може бути використаний для адаптації інноваційних рішень в Україні. Зазначено, що впровадження такої системи сприятиме підвищенню екологічної безпеки, соціально-економічній стійкості та реалізації стратегічних пріоритетів сталого розвитку регіонів.
управління відходами, циркулярна економіка, екологічна безпека, інноваційні технології, сталий розвиток, регіональна політика, Карпатський регіон
Досліджуються інституційні проблеми розвитку агломерацій в сучасній Україні. Окреслено основні інституційні пастки, які збільшують трансакційні витрати під час агломерування та обмежують потенціал розвитку агломерацій. В еволюційному контексті та з погляду сучасних соціально-економічних умов описано механізми поширення та укорінення цих інституційних пасток. Зазначено, що є низка інституційних пасток універсального характеру, які справляють деструктивний вплив на якість людського та соціального капіталу українських агломерацій. Доведено, що прогалини в системі нормативно-правового регулювання агломераційних процесів є головним чинником формування інституційних пасток. Указано на роль якості публічного управління агломераціями та на місце бізнесу й інститутів громадянського суспільства в подоланні інституційних пасток. Обґрунтовано пріоритетні завдання з викорінення наявних інституційних пасток і запобігання подальшому виникненню їх на етапі повоєнного відновлення української економіки. Акцентовано на адаптації України до інституційних стандартів ЄС та на популяризації успішних європейських практик агломерування та управління агломераціями. Запропоновано залучати експертів із країн-членів ЄС до навчання представників українських агломерацій та до передання відповідного досвіду.
інституційні пастки, агломерації, економічний розвиток, управлінські механізми, регіональна економіка, повоєнне відновлення
Розраховано основні показники соціально-економічного потенціалу агломерацій Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. За допомогою панельної регресії даних за період 2019-2021 рр. проведено оцінювання впливу показників соціально-економічного потенціалу агломерацій на економічне зростання Карпатського регіону. Результати дослідження дали змогу виявити сильну залежність показників ВРП Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей від зміни кількості підприємств, фінансового результату підприємств до оподаткування та частки підприємств, які одержали прибуток, у загальній кількості підприємств, що можна вважати основними чинниками впливу агломерацій на економічний розвиток регіону в короткостроковому періоді. Дослідження залежності економічного зростання Львівської області від соціально-економічного потенціалу Львівської агломерації за 2012-2021 рр., проведене за допомогою лінійної множинної регресії, показало, що в довгостроковому періоді ключовими факторами економічного розвитку регіону були обсяги реалізованої продукції, кількість зайнятих на підприємствах і витрати підприємств на персонал. Зроблено висновок про необхідність урахування результатів дослідження під час визначення стратегічних напрямів розвитку агломерацій Карпатського регіону для пришвидшення економічного зростання на основі ефективного використання їхнього соціально-економічного потенціалу.
агломерація, Карпатський регіон, соціально-економічний потенціал, економічне зростання, регресійний аналіз
Досліджено інструментарій удосконалення публічного інвестування в контексті забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України. Обґрунтовано актуальність теми з огляду на післявоєнну відбудову, цифрову трансформацію публічного управління та реалізацію Дорожньої карти реформування управління публічними інвестиціями на 2024-2028 роки. Проаналізовано ключові бар’єри: відсутність довгострокової стратегії інвестування, інституційна слабкість, недостатня прозорість і низький рівень цифровізації. Розглянуто сучасні наукові підходи до вдосконалення системи публічного інвестування, зокрема стратегічне планування, розвиток державно-приватного партнерства та залучення міжнародної технічної допомоги. Визначено, що модернізація інвестиційного інструментарію має охоплювати інституційну перебудову, цифровізацію процедур, посилення прозорості та розширення джерел фінансування. Підкреслюється, що практична імплементація заходів, які орієнтовані на реалізацію визначених автором пріоритетів удосконалення системи управління процесами публічного інвестування в Україні, дасть змогу не лише їх ефективізувати, але й забезпечити значно потужніший вплив на поступ соціально-економічного розвитку вітчизняних регіонів і громад.
Визначено основні чинники та передумови формування ендогенної спроможності регіону як домінанти забезпечення резильєнтної соціально-економічної системи регіону. Означено ендогенну спроможність формування резильєнтної соціально-економічної системи регіону як сукупність внутрішніх потенціалів регіону (людських, природних, фінансових, інституційних, соціальних), що забезпечують його здатність до самостійного розвитку та адаптації в умовах нестабільності та змін. Визначено, що ендогенна спроможність характеризується здатністю до відновлення та переорієнтації після впливу зовнішніх глобальних криз і викликів завдяки внутрішнім адаптивним драйверам і внутрішньому соціально-економічному, інституційному та трансформаційному потенціалу регіону, який забезпечує захист і структурне оновлення характеристик соціально-економічної системи регіону в напрямі збільшення її здатності витримувати негативні впливи, мінімізувати втрати, оперативно відновлюватися та трансформуватися, зберігаючи економічну динаміку та соціальну згуртованість. Особливу увагу приділено чинникам цілеспрямованої ендогенізації регіонального розвитку в Україні, пріоритетам підвищення ендогенного потенціалу соціально-економічної системи з позиції забезпечення активної фронтальної інноваційної політики, удосконалення національної екогенетики, економічної стійкості та безпеки на засадах національної укоріненості економічного розвитку.
регіон, ендогенна спроможність регіону, внутрішній потенціал регіону, резильєнтна соціально-економічна система, ендогенізація розвитку
Досліджено концептуальні підходи до економічного розвитку територіально-господарських систем. Установлено зв’язок між економічними теоріями та фундаментальними філософськими концепціями. Визначено потенціал вдосконалення нормативно-правової документації завдяки збільшенню в офіційних документах уваги до питань економічного розвитку на регіональному та базовому рівні. Запропоновано авторський підхід до розгляду моделей, механізмів та інструментів економічного розвитку, заснований на функціональному поєднанні підходів філософських концепцій відповідно до фази економічного розвитку з огляду на властивості суб’єкта економічного розвитку до здійснення трансформації. Розглянуто діалектичну взаємозалежність розвитку суб’єкта та об’єкта економічного розвитку в процесі взаємодії. Запропоновано формули впровадження економічного розвитку, засновані на дедуктивному та індуктивному підходах до ініціації змін, які характеризуються відмінностями в послідовності фаз розвитку, залежно від ідентифікованих властивостей суб’єкта розвитку та його здатності до визначення та оцінювання властивостей об’єкта. Визначено механізми та інструменти економічного розвитку на регіональному рівні, які мають бути досліджені на подальших етапах, та роль складової екзистенціального підходу в плануванні розвитку, зокрема повоєнного.
територіально-господарська система, економічний розвиток, регіональний розвиток, теоретико-концептуальний підхід, філософські концепції, дедуктивна модель економічного розвитку, індуктивна модель економічного розвитку
Сьогодні як вся економіка України, так і будівельна галузь загалом та її сектор житлового будівництва, функціонують у нестабільних умовах розвитку, обумовлених подіями останніх трьох років, а головною проблемою є відсутність впевненості щодо довгострокових перспектив. Суттєвою простежується територіальна диференціація: неможливість нового будівництва у східних регіонах і на прифронтових територіях, а також активізація житлового й комерційного будівництва в західних регіонах. Актуалізується питання щодо інвестування в будівництво нерухомості, яке стає одним з найпривабливіших секторів економіки та пропонує широкий вибір об’єктів для інвестування: від житлових і комерційних до промислових і соціальних. Першочерговою проблемою, яка постає перед підприємствами будівельної галузі на сучасному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, пошук та упровадження реальних фінансово-кредитних механізмів для стимулювання житлового будівництва й підвищення конкурентоспроможності галузі на основі формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу. У статті здійснено експрес-аналіз стану будівельної галузі України, визначено характерні тенденції інвестування в житловий сектор будівництва на регіональному рівні та виявлено проблеми, потенціал і перспективи формування відповідного ринку. Обґрунтовується необхідність формування ринку житлового будівництва на регіональному рівні на основі підвищення рівня його інвестиційної привабливості та поліпшення взаємовідносин учасників інвестиційного процесу. Здійснено SWOT-аналіз перспектив розвитку будівельної галузі України в регіональному розрізі та розроблено пропозиції із підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування щодо залучення публічних інвестицій для реалізації програм житлового будівництва. На конкретних прикладах доведено роль міжнародної підтримки як національної економіки загалом, так і будівельної галузі та сектору житлового будівництва в межах реалізації програм і проєктів відновлення і розвитку.
У статті актуалізовано формування стратегічних імперативів забезпечення міграційної безпеки України в умовах повномасштабної війни, демографічної кризи та соціально-економічної нестабільності. Зазначено, що інтенсивні міграційні процеси створюють загрози для національної та економічної безпеки держави. Наголошено на недостатності цілісної державної міграційної політики, слабкості інституційної спроможності громад до інтеграції мігрантів і відсутності системного прогнозування міграційних ризиків. Обґрунтовано необхідність розроблення та імплементації національної стратегії забезпечення міграційної безпеки України, яка передбачає реалізацію адаптивних механізмів регулювання міграційних процесів, подолання міграційних ризиків, а також досягнення відповідних стратегічних та оперативних цілей для трьох типів регіонів: прифронтових, тилових і прикордонних. Визначено генеральну мету стратегії – збереження і відновлення людського потенціалу України, протидію загрозам національній та економічній безпеці шляхом ефективного регулювання міграції і використання міграційного капіталу.
Розглянуто теоретичні питання сутнісного розуміння трудового потенціалу регіонів України та запропоновано авторський підхід до його оцінювання. Зазначено, що впровадження цифрових технологій в господарську діяльність обумовлює зміну характеру трудової діяльності людей. Акцентовано на освітній та науковій складових трудового потенціалу робочої сили як визначального чинника трудової спроможності в умовах цифровізації. Проаналізовано рівень освіти робочої сили в розрізі регіонів України. Виявлено зміни у структурному складі працівників, зайнятих у виконанні наукових досліджень і розробок, за категоріями та кваліфікацією в регіонах України. Виявлено сповільнення патентної активності в Україні протягом останніх п’яти років. Визначено стан трудового потенціалу регіонів України у 2021 р. за допомогою інтегрального методу оцінювання на основі групових інтегральних індексів двох блоків: освітнього та інтелектуального. Залежно від досягнутого рівня трудового потенціалу робочої сили регіони України згруповано в три класи. Низький рівень трудового потенціалу робочої сили характерний для більшості регіонів України. Як високий, що обумовлено високим рівнем як освітнього, так і наукового потенціалу, оцінено рівень трудового потенціалу робочої сили в місті Києві.
трудовий потенціал, оцінювання трудового потенціалу, регіон, рівень освіти робочої сили, інтелектуальний потенціал, інтегральна оцінка
Економіка та управління національним господарством
Оцінюються тенденції структурно-просторових змін у промисловому секторі економіки регіонів України в умовах повномасштабної війни. Проаналізовано динаміку розвитку вітчизняної промисловості упродовж 2022-2024 рр. і у І кварталі 2025 р. Акцентовано на виробництвах, які пов’язані із забезпеченням функціонування ОПК і входять у першу десятку за темпами зростання обсягу реалізованої продукції. Установлено вектори трансформації структури переробної промисловості. Порівнюється зміна рівня експортної орієнтованості переробних виробництв та інноваційної активності промислових підприємств. Діагностовано напрями просторової трансформації промисловості. Верифіковано співвідношення між динамікою реалізованої продукції і динамікою зайнятості в переробній промисловості регіонів України. Визначено рівень продуктивності праці (як співвідношення між обсягом виробленої продукції і кількістю найманих працівників в еквіваленті повної зайнятості в суб’єктів господарювання) у розрізі переробних виробництв і регіонів. Виявлено тенденцію до поступового вирівнювання концентрації промислового потенціалу в напрямі переміщення в центральні та західні області, що певною мірою спричинено релокацією підприємств із прифронтових регіонів, але переважно є наслідком зміщення полюсів ділової активності загалом у безпечніші регіони.
промисловість, обсяг реалізованої продукції, переробні виробництва, регіони, динаміка, структура, зайнятість, продуктивність праці
Досліджено особливості та основні виклики реалізації експортного потенціалу України в умовах війни. Здійснено аналіз товарної структури експорту країни у 2021-2023 рр. у грошовому та фізичному вимірах. Оцінено вартість найбільших товарних груп вітчизняного експорту, що дало змогу визначити перспективи розвитку логістично-транспортної інфраструктури для здійснення міжнародних перевезень. Наведено регіональну структуру експортних перевезень у 2021-2023 рр. Ідентифіковано фактори впливу на формування та розвиток експортної логістики країни в умовах війни. Досліджено особливості переорієнтації вантажопотоків з України та налагодження нових логістичних маршрутів. Водночас ураховано динаміку обсягів експорту, його товарної та географічної структури. Проаналізовано динаміку міжнародних вантажних перевезень України за видами транспорту в розрізі ділянок кордону та видів транспорту. Обґрунтовано, що розвиток і розбудова логістично-транспортної інфраструктури для забезпечення експорту вітчизняної продукції повинні враховувати не лише поточні потреби в експорті продукції. Планування їх слід здійснювати на результатах як оцінювання товарної структури експорту в середньо – та довгостроковій перспективах, так і прогнозування обсягів міжнародних і транзитних вантажопотоків.
експорт продукції, логістичні виклики, експортна логістика, міжнародні вантажні перевезення, логістично-транспортна інфраструктура, регіони, Україна
Розглянуто сутність та особливості застосування масової кастомізації та персоналізації в системі товарної політики підприємств. Показано, що масова кастомізація поєднує масштабне виробництво з індивідуалізацією продукції, яка стосується не лише зміни зовнішніх ознак продукту, а й налаштування його функціональних властивостей відповідно до потреб споживача. Наголошено, що логічним продовженням масової кастомізації є персоналізація, спрямована на створення унікального споживчого досвіду. Зазначено, що масова кастомізація та персоналізація є сучасними форми стратегії диференціації, яка дає змогу підвищити індивідуалізацію товарної пропозиції, формувати конкурентні переваги та оперативно реагувати на зміни ринку. Визначено основні форми та механізми реалізації персоналізації товарів. Проведено порівняльний аналіз масової кастомізації та персоналізації, а також виділено їхні спільні та відмінні ознаки. Наголошено, що ефективна інтеграція масової кастомізації та персоналізації в систему товарної політики підприємства сприяє підвищенню рівня задоволеності та зростанню лояльності споживачів, формуванню в них емоційного зв’язку з брендом, зменшенню ризику скорочення клієнтської бази, а в довгостроковій перспективі забезпечує стабільність, адаптивність та інноваційність.
Досліджено вплив геополітичних криз і санкційних режимів на стабільність і функціонування глобальних ланцюгів вартості в енергетичному секторі. Розкрито зміст і трансформацію поняття «геоекономіка» у контексті сучасної торгової політики, орієнтованої на ризики та економічну безпеку. Визначено, що геоекономічна політика дедалі частіше використовується як інструмент досягнення геополітичних цілей, що суперечить принципам багатосторонньої торгової системи та негативно позначається на глобальних енергетичних ланцюгах постачання. Проаналізовано наслідки торгових конфліктів між США і КНР, пандемії COVID-19 і повномасштабної російської агресії проти України для енергетичних ринків і торгівлі відновлюваними джерелами енергії. Особливу увагу приділено ініціативам Європейського Союзу (зокрема плану REPowerEU) щодо зниження залежності від російських енергоносіїв, розвитку зеленої енергетики та зміцнення енергетичної безпеки. З’ясовано, що санкційна політика, спрямована проти російського енергетичного сектору, призвела до масштабного перегрупування світових енергетичних потоків, зміни структури торгівлі та зростання інвестицій у відновлювану енергетику. Доведено, що формування нової архітектури енергетичних ланцюгів створення вартості потребує балансу між економічною ефективністю, політичною стабільністю та стійкістю до геополітичних ризиків.
УКР 
ENG
УДК 330.341; JEL O18, O31